Для цивільних українців, які самостійно повернулись з російського полону, тобто не в рамках офіційних обмінів, дуже складно довести державі знаходження у полоні і отримати відповідний статус та пільги. Такі люди можуть отримати відповідь від державних установ про “недостатність доказів” та вимушені будуть оскаржувати це рішення. Чому існують такі прогалини в державних політиках — розказала правова аналітикиня Civis Fortis Анастасія Одінцова.
Закон “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей” передбачає, що Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи при Міністерстві розвитку громад та територій України встановлює факт перебування у російському полоні. Необхідні документи, з якими колишній цивільний полонений може звернутися до комісії, є на сайті Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Та навіть подача всіх документів не дає гарантії, що людину внесуть до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи, і вона отримає виплати та пільги від держави після полону.
Як пояснює Анастасія Одінцова, є дві категорії колишніх полонених – ті, хто повернувся додому під час офіційних обмінів, і ті, хто зробив це самостійно – звільнилися самі після закінчення строку “вироків” чи скасування рішення про увʼязнення; за допомогою українських правозахисних чи міжнародних організацій, волонтерів тощо. І саме ці люди найчастіше отримують відповідь від зазначеної вище Комісії, що доказів про перебування у полоні на території Російської Федерації недостатньо. Треба також зважати, що бюрократичні процедури на шляху отримання статусу після полону психологічно дискомфортні для людини, адже доводиться знову і часто по кілька разів розповідати про той досвід, який людина пережила у полоні.
“Комісія, грубо кажучи, автоматично виносить рішення про факт полону щодо тих українців, які повернулися під час офіційних обмінів, тому що є підтвердження у документах, що передавали з Росії. Інша ж категорія – це ті особи, які буквально самостійно долали шлях з окупації чи з РФ на вільну територію України. Такі люди часто були увʼязнені через непокору окупаційному режиму, переживали катування, і зрештою вони залишаються без допомоги в Україні. І така практика існує з 2014 року, мова не лише про період повномасштабного вторгнення”, — каже аналітикиня.
За даними Коордштабу, станом на 16 жовтня 2025 року, щонайменше 1 814 цивільних українців досі перебувають у російській неволі держави-агресора. Ще 383 цивільних повернуто на підконтрольну Україні територію в межах офіційних обмінів і 379 людей повернулися поза межами обмінів. Та це люди, про яких офіційно відомо та які отримали відповідний статус, коментує Анастасія Одінцова:
“Нам достеменно невідомо, скільки цивільних українців досі утримує РФ в полоні, а скільки – повернулись додому, але відсутні в державних реєстрах, зокрема, через відмову у статусі після полону.”
Більше того, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи здебільшого не пояснює, яких саме доказів не вистачає, адже документи комісії обмежені у доступі (мають гриф “Для службового користування”), і тоді людина вимушена оскаржувати через суд таке рішення та знову проходити чергове бюрократичне коло. Та й після оскарження немає гарантій, що друга спроба матиме позитивне рішення.
Окрім цього не всі докази, які будуть достатніми для позитивного рішення Комісії, люди можуть самостійно зібрати, адже в такому випадку колишнім заручникам потрібно, зокрема, повертатися на окуповану територію.
“Тобто це відповідальність людини, яка пройшла полон, – зібрати всю необхідну інформацію, хоча саме держава має сприяти збору доказів. Комісія має звернутися з необхідними уточненнями, наприклад, до ГУР чи СБУ, а не покладати відповідальність на самих заявників”, – вважає аналітикиня.
Анастасія Одінцова каже, що Civis Fortis звернулися до Міністерства розвитку громад та територій України з опитуванням для аналізу прогалин у системі, щоб зрозуміти, як покращити процедуру доведення факту перебування у полоні:
“Наразі ми виявили систематичну недосконалість наявної процедури. Люди після полону потребують захисту своїх прав, які і так вже були порушенні Російською Федерацією. Наша організація готова допомагати виявляти ці прогалини та працювати над удосконаленням законодавства, щоб колишні цивільні полонені отримували повноцінну підтримку та гідне повернення у суспільство”.
Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація та погляди, викладені в цій публікації, є предметом виключної відповідальності авторів.